Історія знахідки цінного скарбу у неймовірно красивій та затишній історичній місцевості, київських Липках, вельми цікава й багато у чому повчальна. До того ж, непересічна подія у садибі Лева Бродського по вулиці Єкатерининській, 9 додала до скарбниці історичної науки безцінні відомості, що межують із визначним науковим відкриттям
Всюдисущі Бродські
Київська історична місцевість
Липки заслужено вважається однією із найяскравіших перлин столиці. Це і затишне
місце для прогулянок, і престижний, елітарний район для проживання – і до того
ж надзвичайно таємниче місце. Годі й казати, що під його чари підпадало безліч
киян та гостей міста. Серед них, зокрема, була й велика родина цукрових магнатів
Бродських. Голова цього великого й розгалуженого клану, Лазар Ізраїльович
Бродський, придбав тут у середині 90-х років ХІХ століття садибу по вулиці Єкатерининській
(зараз Липська), 16; слідом за ним сюди поступово переселялась його численна рідня.
Проте, першість у «завоюванні» Липок належала не йому.
Ще у лютому 1885 року представник іншої видатної київської родини Анатолій Вікторович Гудим-Левкович продав Берті Самуїлівні Бродській свою нерухомість по вулиці Єкатерининській, 9. Через одинадцять років, у 1897-му, новий господар цієї землі, молодший брат Лазаря Бродського, Лев, придбав ще декілька садиб поряд: на Єкатерининській, 7 та на Інститутській, 44-46.
На утвореній таким чином
величезній ділянці одразу розпочалися значні будівельні роботи – до слова, не
без проблем. Так, того ж 1997 року у садибі, що її кияни за звичкою називали
будинком Гудим-Левковича, утворилося велике провалля – очевидно, через руйнацію
якоїсь давньої підземної споруди.
Проте, справжня несподіванка чекала на представника одного з найбагатших кланів імперії через два роки, у кінці серпня 1899 року.
Тут потрібно зробити деякі
пояснення. Численні сучасні дослідники київської старовини помилково пов’язують
цю подію із садибою Лазаря Бродського на Єкатерининській (Липській), 16. Між
тим, тогочасна преса (зокрема, «Киевлянин» від 3, 4, 10, 12 вересня 1899 року)
недвозначно вказує саме на ділянку Лева Бродського, Єкатерининська, 9.
Отже, 1 вересня 1899 року до
Дворцового поліцейського відділку прийшли робітники зі скаргою на лакея будинку
Лева Бродського, Массію. За словами Василя Ланцова, Єгора Нарченка, Харитона
Хоржуєва та Івана Козлова, цей служник надурив їх, не сплативши належної
винагороди за знайдений скарб. За розпорядженням чергового наглядача негайно
було розпочато дізнання, під час якого з’ясувалися деякі цікаві моменти.
Про користь гашення вапна
28 серпня під час спорудження
оранжереї у саду одному з робітників доручили викопати невеличку яму для гашення
вапна. Копнувши кілька разів і заглибившись у ґрунт не більше як на аршин (0,71
м), будівельник почув скрегіт і побачив серед кавалків землі розсип жовтих
металевих кружалець неправильної форми. Роздивившись зображення на знахідках,
він заходився шукати далі, викопавши ще декілька схожих, два масивних кільця,
дві пластини, що нагадували палички сургучу, фрагмент якогось обідка та іржавий
залізний замок.
Незабаром підійшли його колеги, у розмові з якими будівельник зауважив, що знайшов старі металеві ґудзики. Лакей домовласника Массія, довідавшись про знахідку, узяв її на зберігання до повернення з-за кордону Лева Бродського. Він пообіцяв, що, якщо це дійсно старовинні речі, то господар дасть їм 100 рублів. Коли 31 серпня Бродський повернувся до Києва, лакей видав кожному робітникові по п’ятірці. Почуваючи себе ошуканими, вони пішли скаржитися.
Поліція прибула до маєтку на Єкатерининській
і оглянула знайдене. Усі предмети, окрім замку, були із жовтого металу, що
пізніше визначили як золото. Кружальця своїми розмірами нагадували п’ять рублів
та напів-імперіали – золоті монети Російської імперії того часу. Лише одна, як
виявилося, монета була схожа на імперіал із нерівними боками. Менші товщі за
більші; останні дещо вигнуті. Великі масивні напів-фунтові кільця схожі на
браслети; дві золоті палички вагою близько ¾ фунта, фрагмент золотого ободу
вагою близько чверті фунта.
Зображення на монетах ідентифікували як Спасителя та постаті якихось воїнів, котрі супроводжувалися написами грецькою.
Як стверджували робітники, вони
знайшли загалом 20 монет, 18 з яких у них узяв лакей, і ще дві золоті палички.
Між тим, останній заявив, що у нього лише 12 монет і одна паличка. Одразу ж відібрали
дві монети в робітників, що їх приховали.
Тим часом, вилучивши-таки у лакея, здається, усе, господар відіслав звістку про скарб професорові київського університету Володимирові Боніфатійовичу Антоновичу.
І з цього моменту почалося дослідження скарбу Бродського.
Відомості, цінніші за золото
У підсумку до рук науковців
потрапили 16 золотих монет, 3 браслети, 2 масивні золоті зливки, іржавий
залізний замок та фрагменти горщика. Їх почали досліджувати професор Антонович
і попечитель Київського навчального округу почесний член Імператорської
Академії Наук Володимир Володимирович Вельямінов-Зернов. Уже перші висновки
свідчили про непересічне значення скарбу для науки.
Вірогідно, коштовності зберігалися у глиняному горщику, згодом розбитому, залишки якого додано до справи. Особливий інтерес викликали монети Х – ХІ століть та золоті гривні. На кінець ХІХ століття про існування подібних артефактів побутували лише непевні відомості. Так, мусульманські хроністи згадували про золоті гривни у зв’язку із поверненням додому зі здобиччю війська Тамерлана (XIV – XV століття). Згадки про одиничні випадки їхнього знаходження у приватних колекціях іноді зустрічались у нумізматичній літературі. Також писалось про обіг таких злитків у давньому Новгороді.
Варто зазначити, що питання золотих гривень активно обговорюється у історичних колах до нашого часу, і лише близько 2016 року з’явились повідомлення про те, що їхнє існування ніби доведено. Між тим, виходить, що їхній обіг у княжі часи підтверджено ще 1899 року. Описуючи знахідку, преса повідомляє: більша гривня містить 33 золотники 56 долів (понад 143 грами), завдовжки 3 вершки (понад 13 см); менша 22 золотники 30 долів (близько 95 грамів), трохи коротша.
Два браслети примітивної роботи – звичайні золоті прути із олівець завтовшки, 27 золотників 32 долі (близько 116 грамів) та 23 золотники 32 долі (трохи менше 100 грамів). Не виключено, що це також гривні, тільки зімкнуті. Третій браслет, також зігнутий золотий прут, але закручений у спіраль, оплетений золотим дротом, вагою у 10 золотників 20 долів (43,5 грами) – доволі типовий предмет для київських знахідок.
Одна з монет виявилася Західного Халіфату – часів іспанських маврів, як вважав Володимир Вельямінов-Зернов, династії Хамудідів, халіфа Ях’я 1033 року християнської ери.
Інші монети – візантійські, Х-ХІ
століть, розмірами нагадують 10 та 15 миколаївських рублів, вагою від 1
золотника 7 долів до 66 долів. Написи та зображення у гарному стані. Професор
Антонович визначив їх як гроші імператорів Никифора ІІ Фоки (963 – 969 рр.);
Василія ІІ й Костянтина VIIІ (976-1025 рр.); Романа ІІІ (1028-1034 рр.); Костянтина ХІІ Мономаха
(1042-1055 рр.); Ісака Комніна (1057-1059 рр.).
Залізний замок та залишки посуду дослідники визнали схожими на речі зі скарбу, знайденого у Рильському провулку 1885 року. Тоді під час земляних робіт у садибі Єсикорського робітники витягли із ґрунту глиняний горщик. Усередині виявили 9 київських срібних гривень та безліч золотих і срібних прикрас.
Прибуток та втрата
Деякий час скарб зберігався і досліджувався на місці, у помешканні Бродського. Згодом, за розпорядженням київського губернатора Федіра Федоровича Трепова, його перенесено до Київського губернського статистичного комітету. Тим часом, про знахідку надіслано повідомлення до Імператорського Ермітажу у Санкт-Петербург.
Поки тривало дослідження,
висловлювалися наміри продовжити розкопки у садибі. Але подальші роботи на
місці не додали майже нічого, окрім декількох глиняних черепків – вірогідно, від
розбитого посуду, у якому зберігався скарб.
Імператорська археологічна
комісія звернула увагу на знахідку, надіславши відповідний запит губернаторові.
Немає відомостей про те, яку компенсацію запропонували за артефакти власникові
скарбу. Але врешті-решт Лев Бродський погодився надати їх у розпорядження
Ермітажу. І у середині вересня керівник Київського жандармського управління
генерал-майор Василь Дементійович Новицький перевіз коштовності до
Санкт-Петербурга, де разом із детальним описом історії знахідки вручив
директорові музею Іванові Олександровичу Всеволожському.
Ніні доля скарбу невідома –
метрополія у своїй звичній манері викачувала з провінцій усе найцінніше. Можна
лише припустити, що монети десь зберігаються, і їх не перекарбували на
Імператорському монетному дворі. Справа в тім, що невдовзі після знахідки, на
початку жовтня 1899 року, преса оприлюднила розпорядження тогочасного міністра
фінансів Сергія Юлійовича Вітте. Згідно із ним, усі старовинні монети не
перекарбовувались у нові, а ті, що збереглися найкраще, передавались у
розпорядження навчальних закладів як історичні джерела. Найцінніші ж повинні
були надходити у продаж для приватних осіб.
І таких старожитностей на монетному дворі зберігалося немало. Станом на 1899 рік срібних монет туди надійшло понад 4 млн шт., а золотих – на суму в 50 млн.
Інша справа гривні – золоті
злитки без будь-якого художнього оформлення, головна цінність яких полягає навіть
не в металі, а у самому факті їхньої знахідки. Недарма ж досі важко виявити
подібні предмети у науковому обігу.
Важко також пояснити розходження у свідченнях про кількість знайденого й наданого для досліджень. Якщо це не помилка репортерів або друку – може, учасники цієї історії щось-таки приховали.
Зараз, через понад 120 років, у розпорядженні сучасників залишаються, на жаль, лише описи цього скарбу, залишені його дослідниками. Проте, і вони є непересічним внеском видатних вчених минулого у скарбничку української історичної науки.
Загалом, це була не єдина велика знахідка у місті на той час – і, до речі, на скарби київська земля багата й досі.
Євген Голодрига
Читайте також:
Небезпеки дачного відпочинку: аварія поблизу Жулян у 1898 році. Частина 1. Катастрофа
Вбивство у Товаристві Київської міської залізниці. Частина 1. Скандал, що призвів до трагедії
Вбивство у Товаристві Київської міської залізниці Частина 2. Смертоносний афект і його виправдання
«Солодкі гроші» й непорядні клерки. Історія одного злочину
