Присмерковий стан свідомості майбутнього вбивці останніми днями перед трагедією не став таємницею для судових експертів. Оглянувши його після невдалого самогубства, медики прийшли до висновку про доведену психічну ненормальність. Цим скористався захист підсудного, переконавши присяжних звільнити його від покарання. Думки київської громади розділилися – одні аплодували вердикту, інші наполягали на ізоляції небезпечної для суспільства особи.
Частину першу читайте за посиланням
Пружина стискається
Останні дні перед трагедією доволі докладно описані свідками. Не знайшовши підтримки у вищого начальства, відставлений доглядач впав у відчай: «Гребньов, вкрай збуджений оголосив: так я вам влаштую скандал. Свідок (управляючий справами – Є. Г.) поцікавився дізнатися, про який скандал він говорить, і Гребньов заявив, що прийде до кабінету начальства і застрелиться. Свідок відповів Гребньову: вам стрілятися нічого, ви людина молода, ви ще можете відзначитися і отримати найкращу службу».
Соханський не став прискіпуватись до різкої мови Гребньова, зважаючи на його душевний стан, і навіть замовив слово перед зятем. Але Мікоша був непохитний – дарма, вважають очевидці. «Віктор Квятковський, що є контролером, показав, що зустрів на Царській площі Гребньова. Гребньов заявив: я не буду працювати на лінії, а Мікоша не носитиме погонів».
Тим часом, Гребньова потягнуло до чарки. Розповідає Васильєв: «До суперечки з Мікошею Гребньов вживав зрідка, після ж почав запивати. 15 липня свідок святкував іменини, а тому він запросив Гребньова на виставку, де вони вечеряли і добряче пили. У Гребньова була по службі розтрата. Він завідував продажем абонементних квитків, і у нього не вистачало 45 руб.». Контролер позичив йому необхідну суму. Домовились зустрітися наступного дня.
Але Гребньов на обід не з’явився. «Свідок відправився розшукувати його, і знайшов у ресторані «Оріон». Гребньов запропонував свідкові під’їсти, але той запитав його: «Це ти на які гроші пиячиш?». Гребньов показав свідку шість рублів і сказав, що 45 руб. у нього сховані вдома, тому, що сам боявся ненароком їх пропити. До 1 години ночі свідок залишався у ресторані».
Там же, в «Оріоні», Гребньов і провів, за його словами, останні дні та години перед злочином. «Просидівши в ресторані до другої години ночі, він вночі зовсім не спав, а потім став тинятися містом, а вранці зайшов у якусь крамницю і придбав там револьвер. Згодом зайшов до «Оріону», де написав листа братові і Васильєву.
Власник готелю «Оріон»… пояснив, що 18 липня вранці до ресторану зайшов Гребньов. Останній і раніше заходив часто у ресторан, але завжди тримав себе серйозно і «обачливо». На цей раз він був у якомусь особливому настрої духу, сміявся, жартував і здавався дуже веселим. Гребньов зажадав горілки, послав купити паперу й заходився писати листи».
Саме їх отримав о 2 годині дня Васильєв: «У пакеті виявилися два листи, один свідкові, інший братові Гребньова, судовому слідчому. У листі до приятеля Гребньов просив його сплатити невеличкі гроші різним особам, яким залишився винен. У листі до брата Гребньов просив його вислати Васильєву 100 руб. В обох листах Гребньов говорив, що пише в останній раз і просив пробачити його».
Але поки Васильєв читав – останні краплини життя вже залишали тіло смертельно пораненого Дмитра Мікоші.
Грім пострілів на Хрещатику
Події 18 липня 1897 року відомі до найнезначніших подробиць – співробітники управління, котрих допитували слідчі, запам’ятали цю дату надовго.
Близько 12 години до правління зайшов Гребньов. Він попрямував до реєстратора Симоновича. «Гребньов привітався. Закурюючи цигарку, свідок запропонував покурити і Гребньову, але той відмовився. Свідок заглибився у роботу, але зауважив, що Гребньов раптом із шумом підвівся, витягнув з кишені пляшку горілки, чарку і коробку сардин, поставив усе на стіл і швидко вийшов з кімнати.
«Що це значить?» – спитав свідок, але Гребньов, гукнув йому: «Зараз повертаюся», – і залишив кімнату. Свідок пригадує, що Гребньов розпитував його: «Не знаєш, чи у кабінеті начальник руху?»».
Рівно опівдні Гребньов стояв на порозі потрібного йому кабінету. Тут працювали співробітник правління Дашевський, конторник Слоницькій, Мікоша і старший контролер Лашевський. Двоє останніх схилилися над службовими паперами. Гребньов чемно вклонився і одразу ж вихопив револьвер. Пролунали три постріли. Дашевський і Мікоша підскочили, а контролер залишився на місці, заціпенілий від страху.
Мікоша, тримаючись за груди й похитуючись, вийшов з кабінету. Слідом вибігли перелякані контролер із конторником. Лашевський, тремтячи від жаху, увірвався до кімнати секретаря – далі він нічого не пам’ятає. Не на жарт перелякався й Слоницький.
У передпокої Мікоша попросив
викликати лікаря. Дашевський кинувся по допомогу. «На вулицю вийшов і Мікоша,
якого підтримував секретар правління Піскорський. На тротуарі Мікоша заточився
і впав. Секретар і свідок посадили потерпілого до візника, і свідок, сівши з
ним поруч, відвіз Мікошу до лікарні». Тут через кілька годин поранений помер.
Гребньов залишився сам у кабінеті. Трохи постоявши, він націлив револьвер собі у груди, й натиснув спусковий гачок, одразу відклавши зброю й сівши на стілець. За усім цим спостерігала крізь прочинені двері співробітниця М. Певицька-Поровицька. «Гребньов сидів на стільці, біля нього на столі лежав револьвер, а на грудях виднілася рана.
Свідок звернулася до Гребньова: «Як же вам не соромно вбивати людину». Гребньов відповів лайкою: «Добре вам сидіти у правлінні й дурно отримувати платню!». Потім ліг на підлогу й попросив води».
Ось так, лежачого на підлозі, його й знайшов поліцейський наряд. Пораненого доправили до Олександрівської лікарні – слідом за Мікошею. Останнім серед інших прибуло трамвайне начальство – і лишень споглядало здалеку слідчі дії.
Діагноз замість вироку
Дізнання тривало із липня 1987 по листопад 1898 року. Досліджувалися особа вбивці, причини, мотиви; допитували свідків, проводили експертизи. Близько півроку тривав психіатричний огляд Гребньова у Кирилівській лікарні. Коли отримані результати потрапили до преси – читачі були вражені.
«Матір він втратив у ранньому дитинстві. Батько, мировий суддя, алкоголік, хворий на сифіліс. Людина запальна, дратівлива й украй деспотична, із сином поводився варварським чином, за найменшу провину караючи побоями. Коли він вступив до гімназії, батько поселив його на квартиру до знайомого, давши останньому найширші повноваження щодо розправи над сином, якими той і користувався, б’ючи за кожної нагоди. Підсудний був хлопчиком не злим, але хворобливо дратівливим і самозакоханим, жахливе ж поводження зробило його украй нещирим».
Уже в гімназичному віці Гребньов почав вживати алкоголь та зустрічатися з жінками, хворів на сифіліс і алкогольний психоз. Кинувши навчання і з 16 років заробляючи на життя самостійно, він перебрав безліч найнижчих посад і лише дивом не опинився на соціальному дні. Усе це згубно вплинуло на психіку: потаємність, запальність, самолюбство, неврівноважену нервову систему юнака відзначали його родичі й приятелі.
«На думку експертів проф. Оболонського та д-ра Сервічковського, Гребньов, увійшовши до кабінету Мікоші, перебував у стані сильного роздратування, фізіологічного афекту. Чи перетворилося це роздратування у шаленство, на думку експертів, відповісти неможливо. Причиною замаху стала крайня межа запальності й роздратування.
Лікарі Кирилівської лікарні дійшли дещо інших висновків. Поділяючи погляди першої експертизи щодо розладу нервової системи підсудного, лікарі визнали, що Гребньов обтяжений важкою спадковістю, сам зловживав спиртними напоями й хворів на білу гарячку. У Олександрівській лікарні у нього були галюцинації».
До того ж психіатри відзначили випадки агресії щодо персоналу та інших хворих: напади, лайка, маніакальний стан, марення тощо. Одного разу це відбулося під впливом алкоголю, що невідомо як потрапив до рук Гребньова у лікарні.
Таким чином, на думку лікарів, він скоїв злочин або у стані алкогольного психозу, або афекту, і у цей час не розумів своїх вчинків. Такі висновки, зрештою, вплинули і на лінію захисту, і на вердикт присяжних.
Театр, закон або гуманізм?
3 листопада 1898 року у
Київському окружному суді розпочалися слухання у цій гучній справі. Головував суддя
Жуков, членами суду були О. Романович-Славатинський та І. Ольховський. Обвинувачував
товариш прокурора Е. Петерс.
У залі засідань, пишуть газети, коїлось щось неймовірне: «Протягом останніх кількох років у практиці Київського окружного суду не було справи, на яку б так звертала увагу місцева громада. Публіка допускалася за квитками, які були розібрані ще за кілька тижнів, але, незважаючи на це, аванзал і усі коридори будівлі суду були вщерть заповнені публікою, що сподівалася потрапити до зали засідань.
Для забезпечення порядку, крім кур’єрів суду, було витребувано наряд поліції…
Близько 11 ½ годин ранку надійшло розпорядження: «введіть обвинуваченого». Це людина високого зросту, одягнена у чорну візитку, вона бліда, але цілком спокійна. На запитання головуючого підсудний відповідає, вимовляючи кожне слово чітко й виразно».
Суд заслухав свідків. Експерти навели свої висновки та роз’яснили їх. Допитали й Гребньова, який визнав провину, але заявив, що «вбивство скоїв мимоволі. Він купив револьвер і мав намір вкоротити собі віку, як сталося, що він убив Мікошу, він не може пояснити».
Опівночі суд оголосив перерву до ранку.
Другого дня тривав допит свідків і експертів. Психіатр професор Оболонський заявив, що «не бачить можливості визнати, що Гребньов скоїв убивство у стані шаленства, але заявляє, що не визнає Гребньова сповна розуму».
Обвинувач Е. Петерс заявив, що «підтримує обвинувачення проти Гребньова, вважаючи його представником того вкрай зіпсутого типу людей, для яких і власне життя ніщо, і життя інших. Цей невдаха від щирого серця ненавидів керівництво. На цьому ґрунті, на думку обвинувача, і було скоєно злочин».
Захисник Ізвеков акцентував увагу на украй важкій спадковості, життєвих обставинах та погіршенні психічного стану Гребньова. Безжально було висвітлено негаразди внутрішніх стосунків у трамвайному управлінні. Дісталося й деяким свідкам.
Зрештою, резюмував адвокат, ми маємо головний незаперечний доказ хвороби підсудного – спробу самогубства.
Обставини справи і промова захисника вразили присяжних. Майже опівночі 4 листопада після 5-хвилинної наради вони винесли вердикт: «Гребньов, стріляючи, перебував у стані точно доведеного нападу шаленства або був несповна розуму».
У підсумку суд «ухвалив, звільнивши Гребньова від покарання, віддати його під опіку батьків або родичів, доручивши їм здійснювати за ним належний нагляд». Частина публіки в залі, перейнявшись співчуттям до «нещасного», вибухнула оплесками.
Проте не всі у місті плескали в долоні через подібну ухвалу.
Ображена пані та уїдливий фейлетоніст
Отже, захист у цьому процесі спрацював на «відмінно», домігшись найменших правових наслідків для Гребньова. Але вільне поводження адвоката зі словами свідків обурило багатьох зацікавлених осіб. Так, він запропонував не брати до уваги слова М. Певицької-Боровицької як малозначущі.
Ображена пані не змовчала, і громадськість з цікавістю перечитувала її гнівний допис: «Мене було викликано як свідка. Я серйозно поставилася до справи, тим більше, що перед наданням свідчень склала присягу. Не маючи звички поступатися своєю совістю і гратися словами, я розповіла щиру правду. Ось чому я вважаю себе украй ображеною словами п. Ізвекова, на мою адресу, коли він дозволив собі сказати, що всі свідчення мої – «бабські плітки», що я все вигадала під впливом якоїсь афектації». Усе, що вона повідомила, можуть підтвердити й інші працівники управління, і поліція, додає жінка.
Судова ухвала призвела до полеміки у пресі. Поряд зі співчуттям до нещасної долі вбивці, з’явилися й інші відгуки: обурені й уїдливі. К. І. Смаковський пише: «Гребньов вийшов після суду виправданим, причому частина публіки вітала це виправдання оплесками. Може бути, Гребньова дійсно так сильно покарано долею, що додавати сюди ще й судову кару було б надто суворо. Скорботний перелік Гребньова, дійсно малює вбивцю продуктом морального падіння».
І ось таку особу, зазначає журналіст, відпускають назад у суспільство. А що буде із самим суспільством? А як же сім’я жертви, та й сім’я вбивці? «Виникає питання: що будуть робити рідні із цим «скарбом» і як їм про нього піклуватися? Раз Гребньов визнаний ненормальною людиною, то карати його не слід. Але ненормальній людині не буде користі від власної свободи. Її треба лікувати».
Так чи інакше, вирок набув сили, і подальша доля Данила Гребньова, як і багатьох інших фігурантів цієї гучної справи, невідома. Трагічна історія завершилася, а за понад 120 років її було забуто. Вона не потрапила до літопису київського транспорту, зберігшись лише на пожовклих від часу сторінках старих газет.
Євген Голодрига
Читайте також:
